Історія села


При автомагістралі Рівне – Острог розміщене село Грем'яче, де зараз близько 500 дворів, загальноосвітня школа, ФАП, дитячий садок, бібліотека, сільська рада, клуб, осередки сільськогосподарського виробництва.

Висотно-горбиста околиця Грем'ячого з перевагою глинистих, супіщаних ґрунтів була заселена в глибоку давність. На її полях є виявлений один великий і п'ять менших курганів, де, кажуть, могли бути поховання із староруської доби. Це певною мірою утверджують рідкісні уже втрачені знахідки речей цих далеких часів: крем'яні, металічні наконечники списів, стріл, рештки кольчуг, гончарних виробів, сліди місць старовинного ливарного промислу, вияви монет, зброї, прикрас раннього середньовіччя. Є тут і обриси старовинних сховищ людей.

Грем'яче – село колись Острозького повіту в Хорівській волості недалеко від Острога. В кінці 19 століття там було 66 будинків, 264 жителів. В 1577 році належало князям Острозьким. В половині 17 століття село було власністю князя Заславського. Вже пізніше село Грем'яче належало по черзі Малаховським, Крем'янецьким, Шокальським та іншими.

Про Грем'яче маємо ще одну вістку в записі від 12 жовтня 1617 року, коли-то возний сповістив про спустошення татарами Острізької волості, називаючи пошкоджені або цілковито зруйновані оселі, серед яких засвідчене й вщент спалене «Грымяче». Під час визвольної війни 1648-1654 років «Грымяче» («Гримяче») кілька разів документується як місце сутичок збройних угрупувань козаків, селян з боївками шляхетського війська. За договором 1753 року, «Гримяче» отримує коронний канцлер Ян Малаховський, який згодом передає та продає його різним власникам Острізького намісництва. У1794 році маєтність «селения Гремячего» конфіскується і стає власністю російської держави. Згодом цариця Катерина дарує «Гремяче» великоруському генералові Ферзену, а з 1802 року воно стає власністю сенатора Іллінського, графині Корженецької та інших володарів. За переписом 1885 року, «Гримяче» зі статусом «деревні» відноситься єпархіальне до Грозова.

Карта 1915 року зарисовує це село біля ставка притоки Вільшки вже у записі (польською графікою) «Грем'яче» («Gгеmіасzе»), де після «р» є буква «е», замість колишнього «й» (ы). Довідник 1947 року трактує «Грем'яче» селом зі своєю сільрадою, до якої відносилось сільце

Михайлівка та хутори Грем'яцький, Грозівський Корчунок. Тепер Грем'ячому підвладний і Грозів.

Назва Грем'яче належить до прикметникових формувань, символізуючих переважно наймення людей, вимагаючи ніби запитання «чиє село». З цих міркувань у ній легко вбачається прізвище чи прізвисько Грим'як або видозмінене Грем'як, де є кінцеве (суфіксальне) «як», у якому «к» закономірно перед «є» при розвитку прикметникової форми змінилось на «ч». Віднявши таке «як», матимемо «Грим» («Грем»), котре без труднощів сприймається як укорочене ім'я з давньоруських двоскладних утворень зразка Гримислав (Грим-и-слав), де побажання народженому: «Хай стане гримким (голоснозвучним), нехай здобуває славу!» Менш ймовірно трактувати давнє «Грим» від слова гримати (російського - гримать) у якомусь з кількох значень: «сварливий», «гнівний», «дорікаючий кому-небуть у чомусь лайливими, грубими словами». У такий етимологічний ряд могли увійти прізвища новіших формувань, як Гримко, Гримчук, Гримченко, Гримчишин, що, ймовірно, якось солідаризуються з тими, котрі мають кореневе «е» (Грема, Грем'юк, Грем'як) і похо¬дять від говіркового грема «крикун», «галасуючий».

Таким чином, «Грем'яче» — це колишнє «Грим'яче» («Грымяче»), яке, зважаючи на його історичність, ймовірну мотивацію розвитку, повинно би стати офіційною назвою, де втілене поняття «оселя, до якої мав певне суттєве відношення чоловік з прізвищем (прізвиськом) Грим'як, яке існує і на Рівненщині.

Грем'яче має ще іменовані мікрооб'єкти: Баранів ліс - колись густий бір, власником якого був посесор Баран; Березина — поле в околиці березового гаю; Вигін [Вигон] - сільська дільниця, де «виганяли» на випас, постій домашніх тварин, птицю; Грабина - поле на місці (в околиці) грабового лісу; Грем'яцький - офіційна назва хутора в околиці Грем'ячого; Грозівський Корчунок – невелика хуторянська оселя,заснована на місці зрубаного, викорчуваного лісу; до Американця - пасовисько в околиці садиби селянина, прозваного Американцем; до Вельбівна - випас у напрямку села Вільбівного; до Галичів – сільська дільниця, де ніби першим осів Галич; До Горобця - сільський куток, де є садиба Горобця; До курятника - пасовисько в околиці колгоспної птахоферми; Загуменки - присадибні городи за «гумнами» (господарськими забудовами); Кирисьова долина - низинний культивований земельний наділ, який належав Кирисю; Коло Копчихи - нива неподалік горба під назвою Копчиха; Коло липи - сільська дільниця в околиці липового дерева; Копчиха - висота на маєтності дружини Копця; До Мединського - ліс, який утримував Мединський; Михайлівщина - сінокоси, поля у напрямку села Михайлівки; Нахрестику - частина села на перехресті доріг; Новини - культивовані землі; Пасіка - колись пристосоване місце для літньої пасіки; Підгрозово - нива неподалік села Грозова; Піщанка – колишня річечка, що мала світле піщане дно; Селисько - місце старовинних житлово-господарських забудов;Сенькові корчики - поле при чагарниках у власності Сенька; Сидорів садок – куток з «урочим» Сидоровим кутком; Холодна долина – низинне поле, де ніби бушували холодні вітровії.

Грем'яче ще є у Волинській, Житомирській областях.

Немає коментарів:

Дописати коментар