Історія ФАПу

Як все починалося

Вузенька стежина, що майстерно, мов змійка, вилася поміж зелених пагорбків, була, на перший погляд, аж надто протоптана. Цікаво, куди ж вона веде?

… Поміж пахучого та барвистого саду біліє сільський фельдшерсько – акушерський пункт. Його двері завжди відкриті тим, хто знемагає від надмірного болю завданого війною, тим, хто не може пережити втрату близьких та рідних, та просто людям, яким дошкуляє певне захворювання.

… Розпочинати практично з нуля завжди важко, а тим паче тоді, коли потрібно мобілізувати не лише матеріальні ресурси, але зібрати всю волю та залишки сил. В таких умовах, зазвичай, навіть чужі люди прагнуть підтримати один одного. Так сталося, що після війни село стало наче велика, дружня сім’я. А втім, інакше бути просто не могло.

Так, як війна поклала значний відбиток на здоров’я нашого села, то питання про налагодження роботи медичного пункту було неабияк актуальним. Відновити ці сторінки з історії села виявилося важко, тому що очевидці та свідки цих подій не змогли точно пригадати все, назвати прізвища тих, хто вклав частинку себе, своїх надбань для блага односельчан. Проте в кількох розповідях виринало з пам’яті людей ім’я Хитрого Юхима, який, буцімто, віддав своє помешкання для приміщення ФАПу.

Звісно, того часу важко було знайти кваліфікованого спеціаліста, проте люди, яких навчило життя, самовіддано рятували інших, незважаючи на відсутність червоних дипломів. Так і жило село, бо час виліковує рани.

З 50- тих років медичний пункт був розташований на місці теперішньої сільської ради, а з 1973 року там, де знаходиться зараз.

Було все: і негаразди, і нестачі медичних препаратів, але люди, які стояли на чолі ФАПу, долали всі проблеми, щоб бачити щасливі обличчя знайомих та рідних, щоб чути щирий дитячий сміх. Жителі нашого села ніколи не забуватимуть добрі серця тих, хто їм допомагав. Ось імена, назавжди закарбовані в пам’яті селян як імена тих, хто мав безпосереднє відношення до осередку медицини села Грем’яче: Хитрий Ю., Лавренюк Т., Політика А., Новак Г., Октович Л., Давидюк В., Чумак Л., Макарук Г., Кирик М., Озімковська Лариса.

Слово про завідуючих фельдшерсько – акушерським пунктом

Озімковська Лариса Володимирівна

- Навчалася я в Рівненському медичному училищі, яке закінчила в 1985 році, -розповідає Лариса Володимирівна. - Ось уже 25 років працюю у селі Грем’яче фельдшером. Умови праці цілком задовольняють, приміщення ФАПу відремонтоване та комфортабельне.

На даний час Лариса Володимирівна проживає в селі Грем’яче, одружена, виховує сина та доньку. Односельчани відносяться до неї з особливою повагою та довірою, адже вона може поставити діагноз не гірше висококваліфікованого лікаря та порадить приймати ті чи інші препарати у разі виявлення хвороби у пацієнта.

За роки сумлінної праці неодноразово нагороджувалася почесними грамотами, дипломами та подяками.

Новак Галина Омелянівна  (завідуюча ФАПом з 1958 р. по 1965 р.)

- Здоров’я – з найцінніших життєвих благ, тому до його збереження слід ставитися як найвідповідальніше. – каже Галина Омелянівна.

- Фельдшером я працювала з 1958 року по 1965 рік. Працювати було дуже важко. Тоді ж не так було, як зараз (все зручно і комфортно), в той час доводилося рятувати здоров’я і життя людям, незважаючи на жахливі умови.

Нормального приміщення не було, а медичний пункт відвідувало 30 – 40 чоловік на день. Звісно, коштами держава забезпечувала. У всякому разі, на ці кошти можна було придбати препарати необхідні для надання першої медичної допомоги.

Хворобами, які найчастіше непокоїли населення, були: гострі респіраторні захворювання, гепатит, краснуха. Щодо стану народжуваності, то динаміка була позитивною: за рік народжувалося приблизно 20 – 30 дітей, а смертність була набагато нижчою.

Через надмірну перевантаженість мені довелося покинути роботу, хоча я її дуже любила. Погодьтеся, що добиратися до хворого на підводі у дощ, сніг та знаючи, що необхідних препаратів, щоб належно надати допомогу не вистачає, жертвувати всім – сім’єю, друзями, відпочинком, про який я навіть не мріяла, - це дуже важко. Одночасно знати і відчувати, що ти допомагаєш людям, зустрічаєш життя з новонародженими і відвертаєш смерть від важкохворих – найбільше благо!

Галина Омелянівна у 1986 році нагороджена медаллю за добросовісну працю «Ветеран праці», яка видана виконкомом Верховної Ради СРСР.

Чумак Людмила Павлівна  (завідуюча ФАПом з 1972 р. по 1975 р.)

- Свою роботу я дуже любила, - згадує Людмила Павлівна,- так як допомога людям – одне з найблагородніших життєвих покликань.

Умови праці були нормальними, хоч і не такими, як сучасні. Проблему транспорту вирішувала держава: колгоспом було виділено автомобіль. В той час це було неабияк важливо, тому що природний приріст населення складав 40 немовлят на рік, і потрібно було часто покидати місце роботи та відвідувати хворих на дому.

Актуальними були дитячі хвороби: кір, вітрянка, краснуха, гострі респіраторні вірусні інфекції. Медичними препаратами держава забезпечувала. Працювати було важко, але про яку втому можна говорити, коли у твоїх руках життя і здоров’я близьких і знайомих тобі людей.

МЕДИКИ - УРОДЖЕНЦІ СЕЛА ГРЕМ'ЯЧЕ

Жителі села Грем’яче відзна­чаються своєю працелюбністю, але особливо їм полюбилася ме­дична професія, молодь з ентуз­іазмом вступала і вступає до ме­дичних закладів. Достатньо ска­зати, що сьогодні серед жителів Грем’ячого нараховується 62 ме­дичних працівників, до того ж 13 - з вищою освітою, троє захис­тили дисертацію і внесли знач­ний вклад у розвиток не тільки вітчизняної , але й світової ме­дичної науки. На сьогодні вони очолюють великі творчі медичні колективи в Києві та Санкт-Петербурзі. Більшість лікарів, урод­женців села Грем’яче, працює в
лікувально-профілактичних зак­ладах Рівненської області, інші -
в різноманітних медзакладах Ук­раїни та зарубіжжя. Так, гінеко­логом працює М. Литвинчук у Сарненській районній лікарні, а його молодший брат Олександр -терапевтом у Рівному й викла­дає в Рівненському медичному коледжі. В Рівному також трудиться лікарем-терапевтом Л. Луцюк. Хірургами працюють С. Ткачук у військовому госпіталі та Г. Чепчерук у Санкт-Петербурзі; психіатрами в Острозі - Л. Защик й І.Шинкарук, стоматологом - С. Ткачук в с. Гребінка Киї­вської області, а О. Шевчук пра­цює в Рівному фармацевтом. У Здолбунові лікують зуби сестри Соболь. Б. Олійник є головним імунологом України, а його брат Олексій завідує кафедрою псих­атрії в Києві. Уродженці Грем’я­чого трудяться і в Острозькій об­ласній психіатричній та районній лікарнях, в міжрайонному туб­диспансері, в ендокринологічно­му диспансері, в пологових бу­динках Рівного й інших міст Ук­раїни та зарубіжних країн.

Особливо варто відзначити медичну династію Олійників й описати медичну біографію Г.С. Чепчерука.

Особливою повагою користу­валася в Грем’ячому сім’я колгоспника Власа Олійника, 1904 року народження, який багато років працював бухгалтером. У його сім'ї народилося троє синів, всі вони здобули вищу освіту, старший син - Анатолій вступив на лікувальний факультет Львівського медичного інституту, після навчання приїхав працюва­ти в Острог. Вступив до аспірантури на кафедру психіатрії Київського медичного інституту, де 1958 році захистив кандидатську дисертацію, невдовзі в1960 юці зайняв посаду завідуючого Павлова в Київському інституті імені А. А. Богомольця. На даний час він очолює одну з найстарі­ших і престижних кафедр психі­атрії в Україні. Середній син - Борис після закінчення Ост­розької школи №1 вступив на ве­теринарний факультет Львівського зооветеринарного інституту. Три роки працював у Дубно, а потім переїхав до Кам’янець-Подільського, де викладав у сільськогосподарському техні­кумі. В 1960 році вступив до ас­пірантури на кафедру фізіології тварин Української сільськогос­подарської академії, де в 1963 році захистив дисертацію і отри­мав вчену ступінь кандидата біо­логічних наук. Був молодшим на­уковим працівником відділу біо-кібернетики Інституту кібернети­ки Академії наук УРСР, а з 1965-го - науковий співробітник лабо­раторії фармакотерапії в Інституті ендокринології і обміну речовин Міністерства охорони здоров'я УРСР, наступного року в цьому інституті став керівником лабораторії молекулярних ме­ханізмів імунітету. В 1985 році захистив докторську дисертацію і став професором того ж інсти­туту. Зараз Борис Олійник - про­відний імунолог України, керує відділом в Академії медичних наук України. Він опублікував 117 наукових робіт. Є лідером з вив­чення механізмів дії поширених медичних препаратів таких як "Вілозен", "Спленін" та інші. Бо­рис Власович обраний постійним членом комісії експерименталь­них робіт Міністерства охорони здоров’я та спеціалізованої комісії інституту ендокринології імені Комісаренка.

Молодший син - Ярослав Власович, після закінчення Чер­нівецького медичного інституту працював лікарем, а потім став завідувачем відділенням в Острозькій обласній психіатричній лікарні. Перспективний і тала­новитий лікар помер, не дожив­ши до 50 років від важкої невил­іковної хвороби. Похований на кладовищі села Грем’яче. Його дочка Лариса Ярославівна (тепер Защик) закінчила Чернівецький медичний інститут у 1990 році, проходила інтернатуру з психі­атрії в Острозі, потім стала ліка­рем цієї лікарні. На сьогодні пра­цює в Острозькій районній лікарні психіатром і є психіатром всього району. Син Тарас Ярос­лавович Олійник навчався в Рокитнівському медучилищі. Має приватний стоматологічний кабінет у м. Остріг. Дина­стія медиків Олійників продов­жується. Багато теплих слів можна по­чути на адресу колишнього учня Грем’яцької школи - активіста Георгія Чепчерука, який тепер є доктором медичних наук і ним гордяться односельчани. Лікар зумів свою скромність та інтелі­гентність пронести протягом свого життя, зробив ряд науко­вих відкриттів і став одним із про­відних торакальних (легеневих) хірургів світу.

Георгій Савович народився в сім’ї колгоспників у селі Грем'я­че. Після закінчення школи з відзнакою, в 1955 році вступив у Дубнівське медичне училище, а по закінченню навчання був на­правлений на роботу в Ост­розький район. З 1958-го до 1960-го року працював завідую­чим ФАПом села Білашів. Потім - служба в армії, в якості фельд­шера полкового медпункту. З 1962 року став слухачем Військо­во-медичної академії імені Кіро­ва в Ленінграді. Відмінником закінчив цей навчальний заклад і був направлений на проходжен­ня військової служби в місті Се­вастополь. Після закінчення курсів з хірургії був призначений начальником медичної служби на підводному човні. Там зумів усп­ішно провести декілька хірургіч­них операцій. В 1976 році захис­тив кандидатську дисертацію. А з 1975-го до 1984-го року був старшим ординатором і виклада­чем клініки госпітальної хірургії Військово-медичної академії в Ленінграді. З 1984 до 1987 року брав участь у війні в Афганістані, являючись консультантом голов­ного хірурга військового госпіта­лю в Кабулі. Нагороджений ор­денами та медалями. Після повернення в Ленінград з 1987-го до 1994-го року працював стар­шим викладачем клініки торакальної хірургії. В цьому ж році був демобілізований в чині полковника медичної служби. Ге­оргій Савович є автором більш як 170 наукових робіт, в числі яких 6 монографій та підручник­ів.Сьогодні лікар є професором-консультантом госпіталю МВС у Санкт-Петербурзі.

Династія медиків - урод­женців села Грем’яче корис­тується високим авторитетом і не тільки не припиняється, але про­гресивно продовжується, про що красномовно свідчить той факт, що жителі цього села навчаються в медичних вузах, закінчують медичні ко­леджі.